Під’їжджаючи до команди насумівській оселі «Веселка», біля Актону, Онтаріо, ввечорі перед початком Всеканадського вишкільного табору, я вже не могла дочекатися до відкриття табору. Величезні дерева, які ростуть вздовж дороги до команди, а дальше до кухні табору, тихо шелестіли на вітрі. Я вже чулася як вдома – принаймні це мав бути мій дім на наступні два тижні, як програмової референтки на таборі. «Веселка» – оселя, яка пов’язує важливі і веселі спомини багатьох сумівців. Цього року команда та учасники вишкільного табору також приготовлялися вітати чотирьох сумівців з Арґентіни.

Це тільки додавало нам позитивної енерґії. Як особа, що вже мала нагоду брати участь в сумівських таборах по різних теренах, я була підбадьорена, що таборовики мали нагоду нав’язати нові контакти із друзями з іншої країни. На мою думку, це дaє таборовикам охоту подорожувати по світі на різні табори в майбутньому.

Коли родичі разом з учасниками наступного дня приїхали на реєстрацію, я бачила захоплення та радість на лицях учасників (і родичів). В тому моменті я відчувала, що цей вишкільний табір, за традицією мунулих, буде позитивним, веселим і успішним.

Навіть коли цього року табір був чисельно меншим, у порівнянні з останніми десятьма роками, учасники і члени команди з’їхалися з різних канадських, американських і арґентінських осередків. Ми були щасливі, що мали знамениту погоду, а атмосфера, яка панувала, додавала охоти до навчання та підготовки до дальшої активної праці в нашій Спілці. Нагода бути на дворі, навіть якщо учасники часом мали інтенсивні виклади, створила веселий настрій на «Веселці». Під час двох тижнів таборування учасники (і, здається, навіть члени команди) мали нагоду навчитися про себе і про сумівську працю. Ми вітали багатьох поважних гостей, які самі були сумівцями і які працювали в українських організаціях як наприклад, КУК, Ліґа Українок Канади, Кредитова Спілка «Будучність» і професорів з Великої Брітанії та Канади. З розмови з ними учасники таборування мали нагоду дізнатися про працю сумівців в українській громаді Канади та в інших країнах.

Ніколи не забуду, як наші таборовики зібралися разом і збудували ватру-вогник. Того вечора ми разом сіли біля вогню і співали, бачили кілька скетчів, приготованих таборовиками, жартували, а відспівавши пісню ‘Ніч вже йде’, були горді і щасливі, що завершили один тиждень таборування і гарно забавлялися.

Здається, що не лише для мене, але для багатьох другий тиждень минув скоріше, ніж перший. Виклади і навчання продовжувалися, але також були розвагові моменти. Учасники і члени команди мали нагоду поїхати до Торонта на прогулянку. Для тих учасників, які живуть в Торонті та околицях, була нагоду показати місто нашим гостям. День завершився змаганнями бейсболу в «Rogers Centre», де всіх вітав напис з нагоди святкувань 60-ліття СУМ у Канаді на великому екрані під час змагань, тому що було написано «Многая літа СУМ!» Також під час прощального вечора другорічники табору заплянували смачне меню і забаву, щоби радісно перебути останній вечір разом на вишкільному таборі, незважаючи на те, що на багатьох таборовиків чекав Всеканадський мандрівний табір на сході Канади.

В останній день табору, під час закриття, я згадала слова Олександра Довженка «Людина повинна завжди пам'ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком». Всеканадський вишкільний табір 2008 року проминув, ми, які були на «Веселці» в цей час, не забудемо науку, дружність, приятелів та виховників, які разом зробили цей табір таким, яким він був – знаменитим!









Ліда Єндрієвська